Їду по набережній і обганяє мене шосер (велосипедист на шосейному велосибеді), їде дуже швидко. Коли обганяв, кинув мені - "Привіт!". Я відповів йому тим же ж. Він собі поїхав вперед, а я пригальмовую на пішохідному переході і пішки переходжу широченну дорогу, та підіймаюсь на "Кайдацький" міст і їду вже по мосту. Десь посередині мосту обганяє знову той шосер. Вже мовчки проїхав і зник з очей. Мабуть поїхав, як автомобілем їздять, подумав я. А сам потихеньку доїжджаю до зрізки, пірнаю під міст і по бетонці мимо кладовища виринаю вже на вул. Широка і їду собі мимо базару. А ж тут чую повний відчаю вигук - "Шановний!!! Як таке може бути? Я вас третій раз обганяю!!!". Розговорились. Він розказав, що їде на побачення до дівчини, що дорогу знає тільки, як їздить маршрутка. Я йому розповів про короткий шлях. Посміялись. Та й знову, він вперед, а я собі потрохи їду. Вже близько до свого села, я пробив передню колесо, та вже йшов до дому пішки. Як раптом з кущів чую - "Що трапилось?" - від того ж шосера. Кажу - "Пробив колесо, вже майже вдома". А він квіти там собі рвав.
На фінал він мене ще пішохідного обігнав, я вже про себе посміявся. Ото і в житті так - хтось вкручує, що є сили, потіє. А хтось знає шлях "городами" :-)))
